Маріан ТОКАР, директор НДІ політичної регіоналістики Ужгородського національного університету, д.н. з держ.упр., ГО "Вільний соціум"

Україна вкотре в своїй історії опиняється в трикутнику регіональних загроз. Колись так було за Богдана Хмельницького, коли у геополітичному трикутнику Польща–Московія–Туреччина, Україна військовою силою і дипломатичним умінням зуміла на певний час вибороти собі державницький статус. Були й інші не менш складні ситуації.

Сьогодні "недруги-сусіди" знову випробовують цей статус на міцність. Так є – на 30-му році Незалежності України маємо майже подібний небезпечний трикутник. Щоправда цього разу акторами виступають Московія–Білорусь–Мадярщина. Небезпечність такого недружнього тандему очевидна. З Московією зрозуміло – розв'язання війни проти України через анексію Криму та військову окупацію східних територій на Донеччині й Луганщині, порушення всіх можливих міжнародних норм і прав людини є безпрецедентним і цинічним потуранням усіх можливих правових і людських норм. Недружня політика Білорусі по відношенню до України чітко вималювалася рік тому, після невизнання перемоги Лукашенка на президентських виборах і введення санкцій світовими державами проти його політичного режиму. У цій ситуації яскраво проявився прокремлівський вектор буття білоруської влади.

Що ж до Мадярщини, то фактів "недружності" щодо України також вистачає. І на прикладі Закарпаття доказової бази достатньо. Хоча, тут діють певні подвійні стандарти – офіційна політика чергується неофіційними діями (шлейф «підкилимного стимулювання» до дій веде також у московський Кремль). При цьому Мадярщина є членом ЄС і НАТО, що мало б стандартизувати політику міждержавного співжиття і принципів відповідних відносин. Але... Дискомфорт для євроспільноти, очевидно, все ж створює політика режиму Орбана, яка теж має прокремлівський вектор.

Що ж спільного в цих трьох державах, які так органічно сформували цей трикутник регіональних загроз навколо України?

По-перше, нелюбов до демократії. Якщо у перших двох країнах вона не приймається на генетичному рівні, то в Мадярщині це владна примха. Тому і відповідних союзників у Європі знайти собі важко. Недемократичність режимів проявляється насамперед у порушенні людських прав і свобод у багатьох проявах, що є принциповими засадами демократії.

По-друге, це лідерські амбіції, що підживлюються на патріотично-популістських гаслах і людських слабкостях. Путін, Лукашенко, Орбан – амбітні державні лідери з диктаторськими примхами. Їх улюблена роль – гра у національного месію. А прикриття внутрішніх проблем зовнішньою агресивністю є стратегічною запорукою довготривалості режиму. Тому й різні санкції по відношенню до цих лідерів носять цільовий антирежимний характер.

І третє – національна політика, яка спрямована на захист своїх "одноплемінників" за межами материнської території. Для Московії це стало козирем у ворожому наступі на Україну. Цю ж карту розігрує в наші дні Мадярщина, апелюючи до української влади щодо захисту мовно-культурних преференцій для закарпатських мадярців. Величезна міграція білорусів до України може спровокувати таку ж саму реакцію з боку режиму Лукашенка. Убивства білоруських опозиціонерів на території України та заяви "бацьки" про неспроможність захистити їхнє життя в Україні – серйозний привід для роздумів...

А що Україна? Тут історично сформувалася складна геополітична зона, де відбувається цивілізаційне зіткнення ментальних культур Сходу і Заходу. Роль України, з цього погляду, не завидна. Історія тому доказ. Сьогодні ж важливо знайти ефективні важелі управління регіональними загрозами. І цю стратегічну місію українська влада намагається виконувати. Ведеться оптимальний пошук ефективних інструментів відновлення територіальної цілісності України й безпеки в центрально-східному європейському регіоні. Одним із таких інструментів є «Кримська платформа». На відміну від політики деокупації Донбасу, значна увага до неї з боку світової спільноти сприяє неабиякому міжнародному резонансу. Більше ніж 30 держав заявили про свою зацікавленість у роботі такого форуму, який Україні слід використати не тільки локально, з метою збереження територіальної цілісності й державної незалежності, а й як майданчик захисту світової демократії.

Співзвучно, що саме у цей період Президент США Джо Байден оголосив про скликання саміту світових демократій. Зрозуміло, що збудником цього стали недемократичні процеси в світі, зокрема і в Московії, Білорусі, певною мірою і в Мадярщині, проблеми в Афганістані, Сирії тощо. Україні життєвоважливо залучитися до цього саміту в ролі держави, яка потерпає від недемократичних режимів сусідніх країн. Адже анонсовані питання про захист демократії від загрози авторитаризму, боротьба з корупцією та захист прав людини перебувають в епіцентрі українського сьогодення. Тому заходи у форматі «Кримської платформи» вкрай важливо спрямувати в напрямку вирішення не вузької локальної проблеми, а в контексті актуалізації та нівелювання глобалізаційних загроз. Тільки так час покаже перспективи демократії і зацікавленість України в незмінності євроатлантичного курсу.

Та слід усе ж пам’ятати і те, що Україна – це не тільки проблема Криму і Донбасу. Варто було б ініціювати й інші безпекові форуми навколо українських регіональних проблем, які б не створювалися як постфактум, а виступали попереджувальним та моніторинговим майданчиком з питань управління регіональними загрозами. Тому можна говорити і про перспективи «Закарпатської платформи». Упевнені, що тут є кому і про що наголошувати…

Адже, потенційні загрози названого трикутника Московія–Білорусь–Мадярщина не зникнуть в одну мить. Тут потрібні зусилля центральної та регіональної влади, дипломатів і політологів, правоохоронних органів, вчених-дослідників, експертів, громадських активістів, усіх тих, від кого залежить сконсолідоване і вміле управління потенційними ризиками. Власне «Кримська платформа» є тим прикладом соціумної консолідації та ефективності рішень щодо подолання не тільки конкретних проблем державотворення, а й зміцнення сучасної світової демократії. Водночас для України, це і можливість подолати історичну безвихідь регіонального трикутника загроз, принаймні стати активним учасником та оборонцем стабільності в регіоні на межі зіткнення геополітичних інтересів Сходу і Заходу.