Маріан ТОКАР, ГО "Вільний соціум", д. держ. упр.

В умовах поглиблення демократичних процесів, розвитку публічної сфери та відповідних форм управління, реформування системи надання публічних послуг змінюються і параметри суспільно-владних, публічно-управлінських відносин. Перш за все, це стосується розширення не тільки складу учасників суспільної взаємодії, але також їх змісту й характеру. Саме в умовах публічного управління громадянське суспільство та його інституції, значне місце серед яких займають громадські організації, набувають необхідної суб’єктності та стають повноцінним суб’єктом демократичного розвитку суспільства.

Забезпечення практичних умов цього процесу для громадських організацій (далі ГО) є актуальною проблемою сьогодення. Також необхідно підкреслити, що існує цілий спектр неоднозначних трактувань ролі громадських організацій, прагнень якщо не заперечити важливість їх діяльності, то бодай звести її до окремих, незначних чи фрагментарних функцій. Останнє зумовлює визначення процесу розширення соціального значення ГО як проблему для практичного осмислення та вирішення.

Поняття «суб’єктність» має міждисциплінарне значення та визначає здатність до самостійної цілепокладаючої діяльності в сучасному світі постійних модернізацій. Особливу цінність воно набуває в демократично мінливих суспільствах, де феномен активності може бути зведеним до будь-якої участі, включаючи рутинне відтворення існуючих форм чи конформістського пристосування. Відтак, у центрі уваги публічно-управлінських відносин стоїть не стільки самостійна індивідуальна дія окремого громадянина, а й колективна, соціально-рольова активність суб’єкта – громадської організації. Така активність є, передусім, усвідомленою, цілеспрямованою та відповідальною дією, що проявляється у готовності ГО до виконання суспільно-корисної роботи.

ГО, як інституції громадянського суспільства, мають бути безпосередніми, а не опосередкованими представниками інтересів громадян і громад. Їхня основна соціальна місія полягає в служінні останнім – служінні – на відміну від політичних партій та органів влади – без використання адміністративних та інших владних засобів впливу.

Сьогодні вони мають виконувати важливу функцію в системі надання публічних послуг. Тому суб’єктність громадської організації визначається з позиції свідомої діяльності, як цілісний прояв можливостей суб’єкта реалізувати свій творчий потенціал вдосконалення себе і свого довкілля. Відповідно, важливого значення набувають сутнісні визначення внутрішнього психологічного світу особи та групи, їх мотиваційні спонуки тощо.

Управлінський контекст проблеми суб’єктності з необхідністю включає розгляд системи надання публічних відносин, в якій взаємодіють декілька суб’єктів, що мають різний соціальний і правовий статус. Полісуб’єктність демократичного процес доповнюється високим рівнем свободи кожного із учасників, що означає також збільшення кількості точок зору, діапазону підходів і ставлень, які необхідно брати до уваги під час здійснення соціального управління. Перехід від традиційних ієрархічних відносин до горизонтальної, мережевої моделі управління суспільством із залученням громадськості, як основний тренд розвитку українських суспільно-владних відносин розширює можливості їх вільної модернізації.

Саме тому серед низки проблем, що стосуються діяльності ГО, вирізняється питання розширення меж і значення свободи. Можна констатувати, що необхідною умовою ефективної діяльності суб’єктів демократичного процесу є їх спроможність або самодостатність, що забезпечується наявністю високого рівня свободи. Особливості трактування свободи мають практичне значення, оскільки впливають на вирішення гострих соціально-практичних питань і на специфіку діяльності ГО.

Врешті-решт, необхідно зазначити, що відсутність цілісного розуміння проблеми зумовлює важливість визначення як усвідомленої, цілеспрямованої, конструктивної та соціально відповідальної діяльності, що проявляється у готовності інституції до виконання суспільно-корисних дій.

Суб’єктність ініціює синергію в системі публічно-управлінських відносин і надає нової цільової якості здійснюваним процесам й сприяє реформування системи публічних послуг. Разом із тим, суб’єктність громадських організацій є наслідком єдності держави і громадянського суспільства. Без їхньої статусності навряд чи можна було б говорити про суб’єктність як індивідуальний чи колективний феномен.

Аналіз різноманітних підходів до обґрунтування сутності поняття «суб’єктність» дає можливість стверджувати, що його зміст фіксує свідоме бажання дії, соціальних змін, активності. Відповідно й суб’єктність громадських організацій не стосується всіх інституціональних одиниць, які є статистичною одиницею в реєстрі об’єднань громадян, а лише тих, які проявляють готовність до усвідомленої суспільно-корисної дії. Вбачаємо у суб’єктності значні перспективи підсилення публічної політики, яка має бути соціально-орієнтованою й через вдосконалення публічно-управлінських відносин може передувати формуванню соціальної й демократичної держави.

Іншими словами, суб’єктність громадських організацій стимулює інституції громадянського суспільства до тісної співпраці з суб’єктами суспільно-державної взаємодії для синергетичного ефекту, що спрямований на забезпечення соціальних інтересів усіх громадян. А отже, вона визначальним чином впливає на демократичність держави, ініціює кардинальні зміни в ставленні до перспектив розвитку громадянського суспільства, реформування системи надання публічних послуг, схиляє державу до глибшої децентралізації системи публічного управління.

Джерела:

Токар М., Петровський П. Проблема суб"єктності громадських організацій у контексті розвитку демократії в Україні. заКарпатія: просвітницько-пізнавальний портал. URL: http://zakarpatia.com.ua/?p=3437.

Москаленко С. Проблема суб’єктності громадських організацій у сфері соціальної політики в Україні. URL: http://academy.gov.ua/ej/ej11/txts/10msospu.pdf.

Рікер П. Ідеологія та утопія \ Пер. з англ. – К.:ДУХ І ЛІТЕРА, 2005. 386 с.

Рубинштейн С. Основы общей психологии. СПб: Питер, 2002. 720 с.

Таманага, Браян. Верховенство права: історія, політика, теорія / Пер. з англ. А. Іщенка. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. 208 с.