Маріан ТОКАР, директор НДІ політичної регіоналістики Ужгородського національного університету, д.н. з держ.упр.

Якщо ми хочемо до ЄС, то крім іншого, нам треба навчитися від наших сусідів (західних звісно!) ще одного – цінування і захисту національних інтересів.

Яким би своєрідним не був політичний режим у Польщі, Мадярщині, Словаччині, Румунії, в центрі уваги політики держави – національні інтереси. Вони проявляються у всьому. І нинішня війна чітко це ілюструє також. Існує єдність базових політичних рішень держав як членів ЄС стосовно України, але є й фактор соціально-економічної та воєнної безпеки, де основний інстинкт – це інстинкт самозбереження крізь розуміння національних інтересів.

У нас поки трішки не так. Інакше не було б цієї війни...

Звісно, ми хочемо бути в родині ЄС. І звісно, ми заслужили на це. Ми, українці, маємо подякувати нашим сусідам, які сьогодні допомагають встояти у боротьбі з агресором. Величезна фінансова та матеріальна допомога Україні – це знак дружби. Величезна воєнна допомога – це знак довіри. Мільйони мігрантів-утікачів прослідували цими країнами за 20 днів війни, шукаючи прихисток за кордоном. Це знак любові. І це основне – людяність найвище досягнення сучасної демократії. І за все це ми платимо надвисоку ціну...

Тому, саме в країнах ЄС можна спостерігати цікаве поєднання політики добра і дипломатичної принциповості, політичної єдності й економічної окремішності, і все це крізь призму національних інтересів кожного з них.

Отже, робім висновки і перемагаймо, а країни ЄС нехай звикають до нас. Бо ми невдовзі прийдемо і скажемо: "ДОБРОГО ВЕЧОРА. Ми з УКРАЇНИ". І ці слова мають їх не лякати, а радувати...